Кузьма Скрябин: «Як би там не було, я патріот своєї країни. Народ у нас офігенний»

В понедельник в результате ДТП погиб известный певец Кузьма Скрябин. Снова один из самых ярких представителей украинского шоу-бизнеса, и снова в ДТП. Как обычно сложно поверить. В одном из интервью Скрябин шутил, что лет так в девяносто, возможно, поедет умирать на Тибет. Днепропетровщина стал его Тибетом.

Предлагаем вам вспомнить, каким был Кузьма. Самые интересные его цитаты.

О себе

Я стрижусь тоді, коли в мене депресія… А коли в мене патли довгі, то значить, що я себе почуваю прекомфортно.

Для цього треба було рік помучити людей. Я, пам’ятаю, одній бабці таку пломбу поставив, що вона місяць рота не могла закрити! Надто висока і крива пломба вийшла. Й однаково потім вона прийшла до мене, тому що я грошей з неї не брав (о дипломе стоматолога).

Тридцятиріччя своє я зустрів у зйомній квартирі у хрущовочці без карбованця в кишені і з двома яйцями — подарунком діда-алкоголіка, у якого я знімав житло. От такий у мене був Великдень у 30 років. Наступного дня сів, почухав потилицю і вирішив: ті люди, що тут із мною вдома, не зобов’язані страждати.

Бог свідок — я можу прийти на прямий ефір зранку в тій футболці, в котрій спав вночі. Але той факт, що я не пускаю журналістів до хати і не даю писати і фоткати лишній раз сім’ю, означає, що людина в стані нормально і повноцінно функціонувати тільки тоді, коли в неї є інтим! Інтим в сенсі — щось сокровенне, недоступне чужому оку. Ніхто з вас не готовий показати свої труси в центрі міста або на лекції в універі. Я теж, для мене дуже важливо, щоб не знали, які в мене майтки! Образно, звичайно, і тому я бережно ховаю від кривого погляду то, що тримає мене при здоровому глузді. Недарма в англійській мові є вираз «home sweet home». Він, дійсно, солодкий тоді, коли він виключно твій і не пахне чужим потом…

Про семью

Взагалі, я про це не люблю говорити. Це — не дуже приємний момент нашого життя. Єдине, що я можу сказати, то це те, що якби не вона, то мене б ви зараз бачили на вокзалі, а не на сцені (о жене).

От зараз я поїду у гастрольний тур, і для мене не бачити сім’ю пару днів – катастрофа.

Я боюся давати інтерв‘ю про своє особисте життя, тому що не хочеться порушувати затишок. Часто трапляється так, що, промовляючи що-небудь уголос, ми порушуємо існуючу ідилію.

Удома чекають дві найкрутіші чувіхи в цьому світі — дочка й дружина. Я зрозумів ту лінію, до якої можу дострибнути, і все одразу у мене налагодилося. А от до 30 років я дуже хотів популярності та грошей. Мене так доля лупила рогами об землю!

Коли йде ремонт, мені дружина зв’язує руки — щоб не дай боже не взяв якийсь інструмент. Мені дуже хочеться, так би мовити, «покрутити гайки», але навіть ті картини або годинник, які я прибив до стіни, — як рушниця, що раз на рік стріляє, — обов’язково таки впадуть.

О жизни

А взагалі я хочу створити таке турагентство, яке буде посилати людей у лікарні, де лежать хворі на рак діти, у дитячі будинки — щоб люди бачили, що таке справжня біда, і припинили жалітися на матеріальні проблеми і загалі на життя.

О работе

Я не в шоу-бізнесі просто.  Я не знаю канонів того шоу-бізнеса. Я не знаю як зробити пісню, прорахувати її, щоб вона чітко попала в ефір. Дивися в чому я ходжу в кабак, наприклад ( підіймає ногу, показує стопу без шкарпетки в червоних кросівках). Не роблю проблеми з того як мене сприймуть. То і всьо! Це дуже легко, просто я чую землю під ногами, розумію, що на мене діють такі самі закони, як на людей навколо мене. Закони природи я маю на увазі. І взагалі, кожен собі плекає своє щастя сам.

Було б дуже скучно загнати себе в якісь рамки, і бути наприклад співцем про кохання, або романтичним філософом, знаєш. Я жива людина, так само як кожен з нас я ходжу в трусах, спортивних штанах, у вечірньому костюмі, в лакованих мештах, кедах, босий; по асфальті, по піску, по гімні. Тобто ти попадаєш в різні умови і кожна з них може бути причиною появи якоїсь ідеї, пісні, і не треба себе від того позбавляти.

Я собі не ставлю задачі взагалі. Тому що, якщо б я собі ставив здачі, мені довелося постійно себе обмежувати. ( посміхається) А воно веде до депресії. Я себе постфактум хвалю, коли щось вдається зробити. Типу, ну чувак, молодець.

Про политику

Під час Помаранчевої революції люди, яким я віддав свого кусок життя… Вони… на всю Україну зводили зі мною особисті рахунки. В один момент я став «зрадником народу», за те що мав свою думку і маю її до сьогодні. І якраз в той момент ми з жінкою випили весь алкоголь, який був в домі. Тому що якби ми його не випили, то зійшли би з глузду.

Люди Майдану, тепер влада в Україні – це ви. Я гордий, що я з такими людьми живу в одній країні. Слава героям Майдану.

Українці завжди вміють вибрати когось такого, спочатку щоб з вазеліном, а потім вже й без вазеліну. Не треба навіть в аптеку бігати. Вибираємо такого, щоб пожостче. Садомазохізм такий в генах.

Патриотизм

Патріотизм – це тоді, коли тобі не все рівно, що робиться в Україні. Може бути сильніший, може бути слабший, якщо ти з  неї не втікаєш. Якщо ти готовий за ту країну щось робити: або платити податки, або йти на війну за неї. Значить ти патріот. Якщо ти хоч до одного з тих пунктів не готовий, значить тобі до сраки.

Як би там не було, я патріот своєї країни. У ній мені комфортно. Народ у нас офігенний. Мені просто важко дивитися, що його водять за ніс. Важко усвідомлювати факт, що нас реально кидають.

Я не люблю взагалі спекуляції на тему патріотизму. Патріотичні пісні потрібно писати весь час. Те, що зараз робиться – ніхто їх не писав, а зараз усі стали такими патріотами, поналіпили собі вишиванки на машини. «Вишивальники» називають таких людей. Начепив вишиванку і вже думає, що все помінялося. Вона має бути десь там глибше, ця вишиванка. Зашита мамою й татом всередині.

Про войну

Я дядько, який служив у армії. Я лейтенант медичної служби, я готовий. Інша справа, чи готовий уряд. Те, що вони витворяють з нашими військовими в Криму, не надає твердості більшості чоловіків, які в армії не служили і не знають, яким боком патрони пхати в автомат або рушницю. Нормальний здоровий мужик повинен мати чітку позицію — якщо приходять на твою територію, ти в будь-якому випадку повинен воювати.

На передовій — ні. Я був біля Волновахи і їздив у бік м.Щастя, і восьмого числа знов туди їду… У людей «сідають батарейки» – вони не розуміють просто, що робиться. Ті, принаймні, з ким я спілкуюся, чоловік 50-60, які постійно на війні. Зрозуміло, що антитерористична операція не може тривати рік. Зрозуміло, що це війна. Війною її ніхто не називає. З якого приводу країна має мобілізувати людей на антитерористичну операцію?! В «Борисполі» террористи захоплять літак і от з нас виберуть «Ось ти і ти — йдіть від террористів його забирайте». То є давним-давно війна. І що там робиться — ті кудись стріляють, другі кудись стріляють, гинуть мирні люди — ніхто нічого не врубається. Наша політика видно має якісь свої види на те діло… Мені 47 років, я завжди думав, що в 47 я буду розумним, поважним чуваком. Я буду знати відповіді на всі питання. Зараз, якщо подивитися на те, що відбувається, я не можу пояснити жодного. Просто констатація факту. Сука-війна…

А з мене такий воїн відносний, із моїми усіма грижами та менісками. Я краще зароблю в тилу і привезу тим хлопцям, які потребують. Є люди, які краще знаються на військовій справі, ніж я. Я своє вже відвоював. Але якщо прийдеться, ясно, що піду воювати. Просто то є ідіотська ситуація, і тому пояснення просто не можу знайти. За який хрен стільки народу загинуло? Я просто не розумію. Я писав один такий лист до президентів, він буде у новому альбомі. Ні один з усіх президентів України і ні один з депутатів, які там були, які просиджували штани і крали у нас бабки, не зробив нічого, ні грама, аби тої війни не було. І теперішній тоже.

Може, ближче років до дев‘яноста я поїду вмирати у Тибет.

Вместо послесловия. Письмо Андрея Кузьменко к президенту Украины: 

Панове президенти, є до вас розмова,
Бо ми давно не чули від вас правдиве слово.
І може я ніколи б не починав її
Та скажу вам відверто — причина у війні,
В яку ви цю країну всі разом погрузили.
І щоб її не було ви нічого не зробили.
Невже за стільки років ви достатньо не нажили,
Щоб заробляти гроші копаючи могили.
Панове президенти, є до вас питання
Чому ви всі живете, як голубці в сметані
Тоді, коли всі люди скидаються солдатам
Копійками, які ви ще в них не встигли відібрати?
Чому ви не пошлете на війну своїх синів?
Ні внуків, ні племінників, самих вас там не видно
Зате на смерть кидаєте чужих чоловіків
Скажіть мені, невже це виглядає справедливо
Чому холоднокровно ви зливаєте країну?
І у крові своїй ви власну топите дитину.
Скажіть, будь ласка, чим всі люди в цій країні винні?
Скажіть ціну, за скільки ви продали Україну?
Я хочу побажати вам , панове президенти,
Відчути весь наш біль на собі перше, ніж померти.
А всім нащадкам вашим — я хочу тільки зла,
Яке ви всі разом роками готували нам!